Таке рішення прийняв Верховний суд України, розглянув у касаційній інстанції адміністративну справу за позовом сімох ромських жителів села Лощинівка Ізмаїльского району, яких було вигнано з села 27 та 28 серпня 2016 року. Їх житло було розгромлено, майно знищено. Приводом до погромів послужило затримання 27 серпня за підозрою у вбивстві 8-річної дівчинки місцевого жителя ромської національності Михайла Чеботаря.

Нагадаємо, що жителі Лощинівці, які постраждали від погромів, просили визнати протиправною бездіяльність Головного управління Нацполіціі в Одеській області 27-28 серпня 2016 р. Замість того, щоб виконувати свої службові обов’язки, поліцейські з боку пасивно спостерігали за тим, як на їхніх очах велика маса людей громила і палила будинки, знищувала майно, і навіть не спробували перешкодити правопорушенням.

Також позивачі просили визнати протиправними дії Лощинівського сільского голови Віктора Паскалова, який фактично підтримав погромників. На сільському сході 28 серпня 2016 року він виступив перед присутніми з промовою про те, що роми чинять протиправні вчинки, а тому у нього, як і у інших жителів села, є одне бажання – щоб роми не проживали в Лощинівці. Крім того, він оформив, підписав і оприлюднив на зборах рішення №1 сходу громадян «Про вимогу жителів села Лощинівка про подальше непрожіваня представників ромської національності на території с. Лощинівка Ізмаїльського району Одеської області».

Позивачі також вимагали відшкодувати їм моральну шкоду від дій представників влади – 700 тис. грн., по 100 тис. грн. кожному. Тому ще одним відповідачем у справі є Головне управління держказначейства України в Одеській області.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 09 серпня 2018 року позов було частково задоволено. Визнано протиправними дії Лощинівського сільського голови Віктора Паскалова щодо оформлення та оголошення рішення № 1 сходу громадян мешканців села Лощинівка «Про вимогу мешканців села Лощинівка про подальше не проживання представників ромської національності на території с. Лощинівка Ізмаїльського району Одеської області». В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Позивачі не погодилися з рішенням і подали апеляційну скаргу. 25 квітня 2019 року П`ятий апеляційний адміністративний суд скасував це рішення та прийняв нове:

1. Дії Лощинівського сільського голови Віктора Паскалова щодо оформлення та оголошення рішення № 1 сходу громадян мешканців села Лощинівка «Про вимогу мешканців села Лощинівка про подальше не проживання представників ромської національності на території с. Лощинівка Ізмаїльського району Одеської області» визнано протиправними.

2. З Лощинівського сільського голови Ізмаїльського району Одеської області на користь шести позивачів стягнуто відшкодування моральної шкоди по 10000,00 гривень кожному.

3. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Одеській області, що виразилася в незабезпеченні публічної безпеки і порядку, охорони прав і свобод людини з 27 на 28 серпня 2016 року у с. Лощинівка Ізмаїльського району Одеської області.

4. Стягнуто з Державного бюджету України на користь шесті позивачів відшкодування моральної шкоди по 10000,00 гривень кожному.

5. Одному позивачеві в задоволенні позову до Головного управління Національної поліції в Одеській області, Лощинівського сільського голови, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області про визнання протиправними дій та бездіяльності, стягнення моральної шкоди відмовлено.

Але з цим рішенням не погодилися відповідачі – Лощинівський сільський голова Віктор Паскалов та Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області, подавши касаційні скарги. 14.05.2020 Верховний суд  касаційні скарги задовольнив частково, справу направив на новий розгляд до Одеського окружного адміністративного суду.

Яка мотивація такого рішення? Судді касаційної інстанції вважають, що  судами попередніх інстанцій було порушено норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, не забезпечено повне та всебічне з’ясування обставин у справі та не вжито усіх, визначених законом заходів для цього.

Поза увагою судів, на думку касаційної колегії, залишились обставини щодо наявності чи відсутності в спірних правовідносинах протиправної бездіяльності в діях саме того органу поліції, до якого звернуто цей позов, – Головного управління Національної поліції в Одеській області. Суди не дослідили, які необхідні дії повинен був вчинити цей орган з урахуванням того, що повідомлення про події надходили до Ізмаїльського Відділу поліції Головного управління Національної поліції; які дії, що віднесені до компетенції Головного управління Національної поліції в Одеській області як суб`єкта владних повноважень в спірних правовідносинах та були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації його компетенції, повинен був вчинити цей орган та чи вчинив він їх в повному та необхідному обсязі.

Касаційна колегія вважає, что відповідно до пунктів 4, 10 статті 23 Закону України «Про Національну поліцію», поліція мала вжити заходів, спрямованих на усунення загроз життю та здоров`ю фізичних осіб і публічній безпеці, що виникли внаслідок учинення кримінального, адміністративного правопорушення; заходів для забезпечення публічної безпеки і порядку на вулицях, у парках, скверах, на стадіонах, вокзалах, в аеропортах, морських та річкових портах, інших публічних місцях. Але вказаним переліком повноважень поліції, вказано в постанові Верховного суду, не передбачено припинення масових заворушень поліцією. На думку автора статті, таке твердження суддів касаційної інстанції є як мінімум спірним.

Не дослідили суди попередніх інстанцій також питання чисельності особового складу  Ізмаїльського відділу поліції Головного управління Національної поліції на час спірних подій, та в якій кількості поліцейські могли, у зв’язку з цим, забезпечити публічний порядок в порівнянні з кількісним складом оперативної групи, яка прибула до Лощинівці.

Суди попередніх інстанцій мали з’ясувати хронологію подій 27-28 серпня 2016 року з метою встановлення наявності чи відсутності причинно-наслідкового зв’язку між бездіяльністю органу поліції та завданою позивачам шкодою. На думку суддів касаційної інстанції, треба було встановити факт присутності чи відсутності позивачів на місці події на момент прибуття групи поліцейських Ізмаїльського відділу поліції Головного управління Національної поліції в той час, коли позивачі наполягають, що саме в цей час відбулося їх виселення з осель. Також суди не перевірили підтвердження наявності у всіх позивачів права власності чи іншого належним чином підтвердженого речового права на будинки та інше майно, а також не встановили характер рішення № 1, прийнятого сходом громадян – мешканців села Лощинівка «Про вимогу мешканців села Лощинівка про подальше не проживання представників ромської національності на території с. Лощинівка Ізмаїльського району Одеської області» та роль Лощинівського сільського голови в прийнятті цього рішення.

Тетяна Герасимова.