Чергове судове засідання у “справі Луцюка“.
Обвинувачений спізнюється на півгодини – Укрзалізниця змінила розклад (поїзд, який ходить лише по парних – єдине сполучення між Луцьком та Одесою).
Троє з чотирьох представників потерпілих відсутні – вони в іншому суді, на засіданні по справі 2-го травня.
З 35-ти потерпілих присутні лише двоє. Ще близько 15 написали заяву про розгляд справи за їх відсутності.

Суддя за звичкою питає в сторін їх ставлення щодо можливості проводити засідання в такому складі.
І тут прокурор несподівано рве шаблони.
Якщо на минулому засіданні він вважав, що можна рухатися далі й без потерпілих, то сьогодні він докорінно змінює позицію – продовжувати слухання неможливо, а до потерпілих треба застосувати стягнення за неявку в суд.
На диво, представник потерпілих заявив, що слухання можна продовжувати й в такому складі, що теж є протилежною позицією порівняно із висловленою минулого разу.
Його підтримали оба присутні потерпілі.

І лише адвокат обвинуваченого вже друге засідання поспіль дотримується цілком логічної правової позиції – склад суду змінився, прокурор змінився. Відтак – усі учасники процесу мають право на відвід судді та/або прокурора, а якщо вони не можуть з’явитися особисто, то їхнє ставлення до складу суду і прокурора має бути подано у письмовому вигляді. До тих пір, поки вони не висловили свою позицію, переходити до слухання по суті неможна.

Суддя з цією думкою теж згодний і тому закриває засідання, призначивши дати 5-ти наступних засідань у серпні і вересні. При тому на кожне засідання передбачено по 6 годин робочого часу.
Абсолютно беззмістовні сьогоднішє та попереднє засідання, і раптом – одразу чітко розплановані 30 годин робочого часу.
Що такого має трапитися підчас липневих відпусток, аби на початку серпня сторони зібралися в такому складі, аби розглядати справу 6 годин поспіль?

Тут ще варто було б згадати, що й зміна складу суду відбулася з ініціативи адвоката потерпілих. Не міг же він не розуміти, що в подальшому виникне потреба з’ясувати, чи новий суддя не має відводів від учасників процесу.
Тобто, розгляд справи по суті гальмується виключно стараннями потерпілих.
Дивна ситуація, чи не так?

На тлі цього театру абсурду найбільш сумлінним і відповідальним учасником процесу виглядає П.Луцюк, людина, яка притягується до кримінальної відповідальності за дії, від яких загинули 48 людей.
Він чемно їздить поїздом на кожне засідання, вбиваючи більше доби заради 15-хвилинного дійства, він поспішає з поїзду до зали суду, він піклується про інтереси потерпілих.
Тож, колективними зусиллями усі учасники процесу досягли такого стану, коли обвинувачений викликає більше співчуття, ніж потерпілі.

Автор – Л. Ямщикова