Читаю новини з с. Андріївка Харківської області, дивлюся фото – і відчуваю суцільне дежа вю.

Ось Лощинівка 28 серпня 2016. Обурені селяни вимагають виселення односелян – ромів. Перед цим розгромивши їх будинки, знищивши майно. Роми під охороною поліцейських змушені покинути свої оселі, взагалі виїхать з села.

Обурені жителі Лощинівці, 27.08.2016. Фото – https://topor.od.ua/

А ось Андріївка Балаклійського району на Харківщині 29 серпня 2020. На мітингу його учасники вимагають від влади виселити ромських жителів, потім вирушають до будинку, де проживають роми, та намагаються прорватися на подвір’я, кидають у вікна яйця та каміння. Одне з вікон розбили. Працівніки поліції змушені евакуювати родину ромів.

Жителі Андріївки 29.08.2020. Фото – Суспільне. Харків

Погроми в Лощинівці спровокувала звістка про те, що за підозрою в вбивстві 8-річної дівчинки затримано місцевого жителя ромського походження. До речі, судовий процес у справі про вбивство триває, але до сих пір суду не надано переконливих доказів вини обвинуваченого.

В Андріївці приводом послужило побиття місцевого жителя, в якому селяни звинувачують ромів.

Ці події розділили чотири роки, під час яких в країні постійно відбувалися напади на ромські поселення і навіть вбивства, як це було в 2017 в с. Вільшани, Харківська область, і у Львові в 2018. Президент ГО “Правозахисний ромський центр”, одеський адвокат Володимир Кондур каже, що всього за чотири “післялощинівських” роки зафіксовано 18 нападів на ромів. Виходить, що лощинівські події так нічому й не навчили ні владу, ні суспільство.

Як констатував в своїй доповіді Конгрес національних громад України, «з початку 2018 р. ксенофобія по відношенню до ромів стала системним і важливим напрямком діяльності організованих груп. У другій половині весни – на початку літа по країні прокотилася хвиля жорстоких нападів, в тому числі ті, що призвели до людських жертв. Практично всі вони, за винятком найбільш жорстокого нападу, що стався у Львові, залишилися безкарними».

Серед причин такої ситуації правозахисники відмічають безкарність погромників, безвідповідальну позицію багатьох ЗМІ, які вдаються до мови ворожнечі відносно ромів та запрошують погромників в якості коментаторів, і значну публічну підтримку, яку отримали правопорушники. Я б до цього додала безвідповідальність місцевої влади. Не тільки сільських, районних та обласних рад, які залишаються байдужими до соціальних проблем ромських громад, не реагують вчасно на протиправні вчинки, попереджаючи більш серйозні злочини, а й просто безвідповідальні заяви, які підбурюють людей на самосуд.

Ось Міхеїл Саакашвілі, який займав в серпні 2016 р. пост голови Одеської обласної державної адміністрації. Приїхав в Лощинівку 28 серпня і, незважаючи на презумпцію невинуватості, назвав підозрюваного у вбивстві злочинцем, а всіх ромів – наркоторговцями, “асоціальними елементами”. Якщо таке дозволяє собі державний муж, наділений державною владою в регіоні, то чому це забороняється “простим смертним”?

Давним-давно цей політичний діяч покинув межі області, але наслідки його безвідповідальної популістської поведінки в гострий момент протистояння в Лощинівці ми пожинаємо досі. Досі не тільки не вдалося побороти наркомафію в Бессарабському регіоні, з якою він обіцяв нещадно розправитися в найближчі місяці, але не розслідувана і справа про погроми. У перші ж дні після лощинівської трагедії тодішній керівник Головного управління Нацполіціі в Одеській області Гіоргі Лордкіпанідзе повідомив, що за фактом пошкодження майна жителів ромської національності в селі Лощинівка розпочато кримінальне провадження за ст. 194 КК України. Через чотирі роки не рослідувана не тільки ця справа, але і кримінальна справа щодо службової недбалості з боку поліціі (ч. 1 ст. 367 ККУ), яку було розпочато за заявою захисників вигнанців. “Неякісне розслідування на самому початку цих кримінальних справ тягнуть за собою безкарність і безвідповідальність з боку тих, хто повинен був виконувати свої обов’язки, але не виконав їх”, – вважає Володимир Кондур.

А ось голова Лощинівської селищної ради Віктор Паскалов, який фактично підтримав погромників. На сільському сході 28 серпня 2016 він виступив перед присутніми з промовою про те, що роми чинять протиправні вчинки, а тому у нього, як і у інших жителів села, є одне бажання – щоб роми не проживали в Лощинівці. Крім того, він оформив, підписав і оприлюднив на зборах рішення №1 сходу громадян «Про вимогу жителів села Лощинівка про подальше непрожіваня представників ромської національності на території с. Лощинівка Ізмаїльського району Одеської області».

Голова селищної ради Віктор Паскалов (з микрофоном) на сході селян в Лощинівці 28.08.2016. Фото – Bessarabia Inform

Своїми діями, на думку адвокатів, які від імені постраждалих подали позов в Одеській окружний адміністративний суд, Паскалов порушив кілька статей Конституції України (ч. 2 ст. 19, 21, 24, 26, 33) і ряд статей (ст. ст. 4, п. 1 ч. 4 ст . 42, ч. 5 ст. 42) Закону України «Про місцеве самоврядування». В результаті 7 сімей опинилися без житла, без нормальних умов життя, змушені тулитися в пристосованих для житла приміщеннях. 17 неповнолітніх дітей в цих сім’ях не мали змоги ходити в лощинівську школу, а в інших школах, куди вони перейшли, на них висить ярлик «тих самих циган, яких вигнали з Лощинівки».

Також жителі Лощинівки, які постраждали від погромів, просили в адмінсуді визнати протиправною бездіяльність Головного управління Нацполіціі в Одеській області 27-28 серпня 2016 р. Замість того, щоб виконувати свої службові обов’язки, поліцейські з боку пасивно спостерігали за тим, як на їхніх очах велика маса людей громила і палила будинки, знищувала майно, і навіть не спробували перешкодити правопорушенням.

Позивачі виграли суд. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 09 серпня 2018 року позов було частково задоволено. Визнано протиправними дії Лощинівського сільського голови Віктора Паскалова щодо оформлення та оголошення рішення № 1 сходу громадян мешканців села Лощинівка «Про вимогу мешканців села Лощинівка про подальше непроживання представників ромської національності на території с. Лощинівка Ізмаїльського району Одеської області». 25 квітня 2019 року П`ятий апеляційний адміністративний суд скасував це рішення та прийняв нове, яким визнав протиправною не тільки дії сільського голови, але і поліцейських в особі ГУНП в Одеській області, які не захистили ромську громаду села від погромів. Також суд постановив стягнути з Державного бюджету України на користь шесті позивачів відшкодування моральної шкоди по 10000,00 гривень кожному. Здавалося б, закон переміг, справедливість восторжествувала. І всім, хто після цього спробує знову, прикриваючись бажанням агресивної юрби, виганяти людей з будинків, це рішення буде уроком на майбутнє.

Але відповідачі не змирилися і подали касаційну скаргу, яку Верховний суд задовольнив, відправивши справу на новий розгляд до Одеського окружного адміністративного суду.

26 серпня відбулося перше засідання, вела його суддя Світлана Корой.

Було задоволено клопотання адвокатів позивачів Володимира Кондура та Юлії Лісової про залучення їх пояснень до ухвали Верховного суду, а також фотокопії ухвали Приморського суду м. Одеси від 23.04.2019 про скасування постанови слідчого прокуратури Одеської області про закриття кримінального провадження за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 367 ч. 1 КК України (відносно службової недбалості поліції під час погромів). До речі, цю справу закривають вже четвертий раз, і четвертий раз адвокати оскаржують такі дії прокуратури в суді.

З ініціативи суду було прийнято рішення залучити в якості відповідачів Ізмаїльський райвідділ поліції Одеської області, хоча  адвокати висловили думку, що такої необхідності немає, тому що райвідділ підпорядковується обласному управлінню Нацполіціі, яке вже є відповідачем.

У зв’язку з появою нового відповідача суд прийняв рішення слухати справу заново, з підготовчої стадії.

Зневірившись за минулі роки в тому, що можна відновити права своїх довірителів на національному рівні, в кінці 2019 адвокати потерпілих від погромів подали за допомогою Української Гельсінської спілки прав людини скаргу в ЄСПЛ на неякісне рослідування щодо погромників і щодо дій поліції.

“Трагедію в Лощинівці нічого не змінить, ніяки позови, ніяки рішення Європейського суду, – каже Юлія Лісова. – Але відсутність ефективного розслідування, ефективного судового розгляду, який розставив би всі крапки над “і”, покарав би винуватих, продовжує трагедію. Замість того, щоб трагедія завершилась у 2016-2017 роках, вона триває. І невідомо, коли скінчиться”.

Нагадаю, що в лютому 2019 ЄСПЛ було прийнято рішення з аналогічної справи за заявою 19 громадян, яких було вигнано з с. Петрівка Іванівського району Одеської області в 2002 р. Тоді у масовій бійці загинув 17-річний місцевий житель. Населення Петрівки звинуватило у вбивстві молодого рома. Після цього більшість зажадала вигнати ромську громаду з села, а сільська рада і правоохоронці їх підтримали. Європейський суд з прав людини визнав, що права людей, яких вигнали з села, де вони жили, були грубо порушені і постановив виплатити 17 заявникам компенсацію на загальну суму 177 тис. евро.

Це рішення – свідоцтво того, що рано чи пізно справедливість восторжествує. Але, на жаль, є також доказом того, що українське суспільство і українська влада багато років ходять по замкнутому колу, не вирішуючи так звану “ромську проблему”. Багатогранну, складну, але все ж, як показує досвід багатьох інших країн, проблему, яка подлягає розв’язуванню.

Тетяна Герасимова.