Відповідно до стереотипного уявлення, суд має бути доволі нудним місцем.
Натомість все частіше зали судових засідань, коридори і навіть двір суду перетворюються чи то на поле бою, чи то – на театральну сцену.
Кому адресовані ці вистави? Хто їх режисує?
19 серпня 2015 року
Група людей заблокувала судей в нарадчій кімнаті (двері на задньому плані), вимагаючи прийняття рішення про звільнення підсудного з-під варти.
За тиждень слухання продовжили, а суддів від решти присутніх відділяв кордон з охоронців
07 червня 2016 року
Інша група людей вимагає залишити підсудного під вартою.
10 лютого 2017 року
Група людей з символікою Правого сектора зірвала судове засідання по справі 2-го травня.
13-го лютого слухання справи продовжилося в умовах посилених заходів безпеки.
13 березня 2017 року
У Приморському суді не відбулося судове засідання, на якому мала б розглядатися справа по притягненню до відповідальності судді Глуханчука за керування автомобілем у стані алкогольного сп’яніння. Причиною перенесеня засідання була неявка О.Глуханчука в суд.
На місці було багато представників громадськості і преси.
Згодом суддя Дерус подав заяву про направлення справи до Апеляційного суду для визначення підсудності і слухання справи призупинилося.
23 березня 2017 року
У Примоському суді проходить слухання справи по притягненню до відповідальності колишнього члена міськвиконкому М.Шурди за передачу кермування транспортинм засобом особі, яка знаходиласяу стані алкогольного спі’яніння.
У залі багато спострігачів. Суддя спілкується з ними і пояснює процедурні моменти судового процесу.
На наступному засіданні 30 березня адвокат Шурди заявляє відвід судді:
======
Що поєднує всі ці такі різні справи?
У всіх 5-х справах фігурує поняття “тиск на суд”.
Перші три приклади дуже схожі між собою – тиск на суд полягав у вимогах сторонніх осіб, аби судді винесли визначене цими особами рішення. Це призвело до посиленої охорони.
Четвертий приклад ілюструє ситуацію з точністю до навпаки – у приміщенні суду знаходилося багато свідків та преса. Жодний з них не зафіксував, аби хтось після засідання наближався до судді. Втім, відсутність доказів, не завадила судді нафантазувати тиск на себе і подати на підставі цих фантазій заяву, метою якої є просте бажання позбутися резонансної справи.
П’ятий випадок, який трапився останніми днями, демонструє ще одну можливість для маніпуляцій – адвокат називає тиском на суд звичайне спілкування судді зі спостерігачами і таким чином сам здійснює тиск на суд, штучно затягуючи розгляд і змушуючи суддю обмежувати себе у професійних комунікаціях.
Звісно, ці 5 прикладів – далеко не всі епізоди в Одеських судах, де так чи інакше застосовувався тиск на суддів.
Певна частина таких випадків відображена у моніторинговій таблиці. Але, знову ж таки, й це – далеко не повний перелік.
Маніпулювання судом у вигляді уявного чи справжнього тиску на суд трапляються чи не щодня. І створюють таке собі зачароване коло – судді в крайньому разі тихо пишуть скаргу до Ради суддів, про яку ініціатори конфлікту можуть й не дізнатися і таким чином скарги хуліганів не надто й бентежать. Якщо скарги взагалі подаються.
У свою чергу судді у будь-який зручний для себе момент можуть заявити про тиск і таким чином позбутися відповідальності від розгляду резонансної справи. А адвокати, за бажання, можуть як завгодно затягувати слухання, апелюючи до того ж уявного тиску на суддю.
Автор – Людмила Ямщикова
